|
Холодом скута пустеля,
Холодом скуті поля,
Вирій ховає безодню,
Світ іде в небуття
Пробиває з-за хмари
Сонця промінь золотий,
Та не може зігріти
Світ із льоду крижаний.
Темінь скрізь, згасли зорі
Вже не світять з вишини.
Буревій гне додолу
Жита паростки малі.
Як сідало сонце за хмари
Із могили вої вставали
Йшли по чорній землі крижаній
Чуть было зброї дзвін голосний
Із могил вої вставали -
Останньої битви вже час!
Часу чекать живих вже не стало -
Ірій чекає на нас!
Через гори, долини
Лине пісня в синю даль -
Встають вої до бою,
Прокидається земля!
Сурми дмуть, б'ють литаври,
Воєводи зичний клич
Зве піднять вгору стяги
І піднятися з колін!
|
|
Широким степом дощ все плаче,
та з вітром туга завива.
Мене ховали, і я бачив
Той вечір, як прийшла вона:
По ратному полю Діва ступала,
Мертвих на волю серця відпускала.
Кого перед битвою поцілувала -
Навіки лишився в полі кривавім!
Звала-цілувала, вела за собою,
Тихенько співала й мені колискову!
І я лишився там, де небо
Вклоняється ясній зорі.
Там, де вітри блукають степом,
Де вранці трави в сріблі.
Мій меч розбитий на могилу
Поклали друзі та й пішли.
В вечірнім небі зорі сиві
У дальній шлях мене вели...
До небокраю, над горами,
До обрію, що ледь горить!
Йти-блукати все стежками
Й не спинитись ні на мить!..
У небосинь!
Лине журавлиний клин,
Відлітаю разом з ним!
В той шлях останній, безтурботний.
Звідкіль немає вороття,
Я відлітаю вітром вольним
В світанок нового життя!
До небокраю, над горами,
До обрію, що ледь горить!
Йти-блукати все стежками
Й не спинитись ні на мить!..
У небосинь!
Лине журавлиний клин,
Відлітаю разом з ним!
|
